Волонтера, який став добровольцем, від терористів урятували... донецькі номери - 31 Січня 2015 - Персональний сайт
Головна » 2015 » Січень » 31 » Волонтера, який став добровольцем, від терористів урятували... донецькі номери
14:00
Волонтера, який став добровольцем, від терористів урятували... донецькі номери

У серпні минулого року головний державний інспектор Волиньрибоохорони у Старовижівському районі Сергій Дмитрук в якості волонтера супроводжував десять тонн гуманітарного вантажу, призначеного бійцям 51-ї окремої механізованої бригади, в зону АТО. Коли прибули на місце, де на них мав чекати супровід, отримали повідомлення, що з певних причин його не буде. Подальшу долю маршруту довелося вирішувати самостійно.

«Звідкіля з’явилась ідея поміняти волинські номери на донецькі?» — на це запитання Сергій Васильович лише усміхається. «Такі дії, мабуть, тоді й урятували нас, — каже. — А ще — навігатор. Попереду потягнулися глухі села, пагорби, долини. Через якийсь час зателефонував підполковник, який курував маршрут, і сказав, що в умовному місці на нас чекає МАЗ із солдатами, які повинні розвантажити гуманітарну допомогу. Та коли почув, де зараз наш волинський десятитонник, був щиро здивований, що так близько від зони бойових дій».

У Старобешевому солдати третього батальйону радо зустріли волонтерів.

— Брудні, з бородами, тільки зуби біліють, — згадує Сергій Дмитрук, — і такі рідні. Вони спустилися із сопки своїм автомобілем, бо в’їхати на неї ми не могли, адже важка військова техніка перелопатила в тому місці землю до неможливого. Неподалік був баштан. Один із військовослужбовців, мій тезка, Сергій, зайшов на поле, вибрав там кавуна і запропонував пригостити ним хлопців. Поруч із солодкими ягодами на полі виднілася довжелезна ракета «з крилами» — витвір сатани, снаряд від «Урагана», що якимось чином не вибухнув.

Поки продукти й амуніцію розвантажили, зовсім стемніло. Зморені дорогою, волонтери розмірковували, чи не залишитися тут на ночівлю. Але військові порадили швидше вибиратися, не ризикувати.

— Наступного дня ми зателефонували до своїх нових друзів і були приголомшені: від того місця, де стояв наш автомобіль, не зосталося живого місця, а декого зі знайомих військовослужбовців уже немає в живих, — розповідає Сергій Васильович. — Тоді тільки зрозуміли, наскільки близько були до ворога і що дивом уціліли.

1 вересня 2014 року Сергій зателефонував мені та запропонував нібито зустрітися з добровольцем, який наступного дня мав відправитися в зону АТО. І не підозрювала, що ніякого інтерв’ю не буде: він просто хотів попрощатися перед від’їздом на війну.

ОСВІДЧИВСЯ В КОХАННІ ЧЕРЕЗ РАЙОННУ ГАЗЕТУ

Коли на якийсь час замовкли гармати, а противник збирав сили, щоб відновити напад, Сергій писав листа додому, бо за кілька днів його дружина Любов мала відзначити свій ювілей, але торжества відклала до чоловікового повернення. Звернувся до коханої у незвичний спосіб — через районну газету, бо був на тій межі, коли про кохання можна говорити вголос, не соромлячись почуттів. Символічно під таким листом міг би поставити підпис будь-хто із його побратимів, адже в кожного вдома залишилася мама, дружина, подруга. «Прости, що пішов на цю кляту війну, але по-іншому вчинити не міг, бо переконаний, що не наші діти мають воювати з підступним ворогом, а дужі, досвідчені чоловіки, які довго прожили і багато чого побачили в цьому світі й яким, окрім честі, втрачати нічого», — з такими словами звернувся Сергій до дружини, сподіваючись, що, коли він повернеться, «доня зіграє на Твою честь на скрипці мелодію нашого кохання, а келих червоного вина, як пелюстки троянд, наповнить серце спогадом про обітницю бути поруч у горі та радості. Ти тільки чекай».

А поруч із листом — фото Сергія із побратимами, які долучилися до привітання.

ДОБРОЧИНЦІ ПОДАРУВАЛИ В АТО АВТОМОБІЛЬ

Зустрітися з родиною Сергієві Дмитруку випало на новорічні свята, коли приїхав у Стару Вижівку у відрядження. Місцеві підприємці придбали для 44-ї окремої артбригади, в якій він служить, для ведення оперативної розвідки й евакуації поранених на передовій автомобіль «Форд». Їм вдалося практично за два дні зібрати значну суму на авто. Сергій мав доставити його під Дебальцеве, бо, як розповідав, через відсутність санітарної машини довелося втратити чотирьох бійців.

А ще доброволець зустрівся у рідному селищі з ученицею шостого класу Марійкою Недзельською, оскільки його побратими — розрахунок п’ятої гармати — отримали від дівчинки листа з побажанням швидшого закінчення війни та повернення. Щоб якось допомогти фронту, школярка вклала у конверт двадцятигривневу купюру.

— Кожен із хлопців поставив на ній свій підпис, — каже Сергій Васильович. — І вирішили гроші та лист передати у Старовижівський краєзнавчий музей. Доручили цю місію виконати мені. Крім того, ми назвали свою гаубицю «Маленька леді Марійка», тепер вона воює за Україну на передовій.

А ПОТІМ…

— Учора повернувся в свій дивізіон, — розповідає доброволець. — Ніч видалася неспокійною, обстріли почастішали, відколи вороги отримали черговий «гуманітарний вантаж». Схоже, що й день буде непростим, — розмовляємо, а десь поруч звучать постріли, і навіть у телефонній трубці їх добре чути.

Наша розмова перервалася. Залишається лише сподіватися, що ніхто не загинув і врешті-решт ця безглузда війна, яку чомусь називають антитерористичною операцією, закінчиться й запанує мир.

ДжерелоВідомості-UA.com (http://vidomosti-ua.com/newspaper/99940)

Автор Наталія ЛЕГКА

Категорія: Новини | Переглядів: 240 | Додав: Live
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]